“Прийняти, зрозуміти і знайти рішення!”: історія українки з Німеччини, яка стала волонтеркою

Ірина – людина, яка за покликом серця з перших днів повномасштабної війни стала волонтером. За її плечима не один рік активної допомоги Україні, особливо дітям. Перебуваючи вже безліч років у Німеччині, дівчина не забувала про свою батьківщину, а з моменту повномасштабного російського вторгнення знайшла своє покликання у волонтерській діяльності. Зараз дівчина має досвід роботи з безліччю організацій, допомагає українським біженцям як у Німеччині, так і тим, хто перебуває в Україні.   Тож з цієї нагоди ми вирішили поспілкуватися з Іриною та розповісти про її особистий досвід, і з чого все починалося.

1. Розкажіть трохи про себе, хто ви, чим займаєтеся. Як почали займатися волонтерською діяльністю?

– Я народилася і жила до 22 років в Одесі. Закінчила університет Мечникова, за спеціальністю “Міжнародні економічні відносини”. У 22 роки через сімейні обставини я поїхала в Німеччину, де в підсумку влаштувалася, завела сім’ю і проживаю донині. В Україні я була регулярно. Ми стабільно 2-3 рази на рік приїжджали відвідувати родичів, тому Україна завжди залишалася в моєму серці.

Для мене, як і для багатьох українців, російське повномасштабне вторгнення було повною несподіванкою. 24 лютого о 6 ранку мені зателефонував мій брат і повідомив про початок війни. Перші думки в той момент були про те, як врятувати мою сім’ю. А вже 5-го березня перші українські біженці приїхали в наше місто Райне. У цей час ми разом із моєю подругою Інною вже думали, як можна допомогти біженцям, які прибули, де їх розташувати, як прийняти тощо. На той момент приїхали десь 18 осіб, було багато дітей, жінок… Ми організували для них перші гуртожитки, де вони зупинилися, ми їх нагодували і далі постало питання, що, власне кажучи, робити. Допомога з документами, і все інше для нас тоді було в новинку. Перший час була підтримка українців українцями. Допомагали спочатку хто чим міг, і ось із цього все почалося.

Через мою активну діяльність із перших днів, і завдяки тому, що я займалася перекладами, допомагала в оформленні документів, мене запросили працювати в гуманітарну організацію “Карітас”. Там я пропрацювала близько року. Потім я познайомилася з біженцем, який виявився тренером футбольної команди Металіст із Харкова. У нас зайшла розмова про те, чи можна в місті прийняти дитячу футбольну команду. З цього, по суті, все і почалося. Ми прийняли дитячу футбольну команду. До надання допомоги підключився дитячий будинок нашого міста. Потім постало питання, чи можемо ми допомогти людям, які перебувають в Україні? За тиждень я провела переговори з десятком різних організацій з України і знайшла організацію “Рух Милосердя” з Миколаєва на чолі з Євгеном Воробйовим.

Ірина разом зі своєю родиною

2. Які головні пріоритети ви бачите у своїй роботі?

– Пріоритетом у моїй роботі є допомога мирному населенню, особливо дітям. Наш головний принцип, це діти – майбутнє України! На жаль, не у всіх дітей є можливість виїхати із зони бойових дій через низку причин, і, на жаль, ці діти позбавлені можливості проживати повноцінне дитинство.

За останні роки ми допомагали в організації поїздок, екскурсій для реабілітації дітей із Миколаєва, наприклад. Ми хочемо зайнятися питаннями психологічної реабілітації дітей та їхніх батьків, які перебувають у постійному стресі, на яких тиснуть обставини через війну.

Не мало важливим пріоритетом у нашій роботі є відкритість і прозорість у нашій роботі. Оскільки наша організація працює на пожертви, дуже важливо, щоб люди, які роблять пожертви, розуміли, що гроші йдуть на благі наміри. Що завдяки чиїйсь допомозі ми врятували чиєсь життя.

Дуже важливий момент у тому, що Німеччина – це та країна, яка дуже любить і піклується про дітей. У цьому плані тут все дуже добре розвинене і є досвід, який можна було б перейняти. Є досвід, який мені б особисто хотілося втілити в Україні.

3. Можливо, доводилося стикатися з якимись труднощами?

– Не можу сказати, щоб прям особливі труднощі. Були ситуації, коли, наприклад, підірвали Каховську ГЕС, і я розуміла, що потрібна набагато більша допомога, ніж я можу зараз. На жаль, кошти, якими ми допомагаємо, це не гроші з бюджету. Усе чим ми допомагаємо це пожертви людей. І в один момент зібрати велику суму було важко. Я розуміла, що зараз потреба більша, ніж ми можемо дати.

Святкування святого Миколая з українськими дітками

4. Ви зараз працюєте з фондом “Рух Милосердя” в місті Миколаїв, розкажіть історію вашого знайомства.

– З “Рухом Милосердя” та Євгеном Воробйовим ми працюємо понад рік. Коли я шукала організації в Україні, з якими ми могли б працювати, після довгих активних пошуків, мій брат повідомив, що є в Миколаєві фонд “Рух Милосердя”, з яким є вже позитивний досвід роботи. Після цього, ми з Євгеном зателефонували, я дізналася, чим він і його організація займаються, дізналася більше про їхні цілі і з цього почалася наша тісна співпраця.

5. Що вам найбільше вас мотивує робити те, чим ви зараз займаєтеся?

– Оскільки я живу в Німеччині, я постійно бачу, як діти в моєму місті живуть повноцінним життя, веселяться, відпочивають. І водночас я усвідомлюю, що в Україні є безліч дітей, які позбавлені цього життя, у яких, по суті, забрали дитинство. Думка про це мотивує мене робити постійно щось, не опускати руки. Я вважаю, дитинство має бути найщасливішою і незабутньою частиною життя. І якщо я можу зробити щось для дітей в Україні, то я зроблю все що в моїх силах.

Святкування міжнародного жіночого дня з біженцями із України

6. Уявімо, людина прочитала наше інтерв’ю і хоче долучитися до волонтерської діяльності. Що необхідно зробити, і чим вона може бути корисною?

– Якщо людина перебуває в Україні і хоче чимось допомогти, то найкраще звернутися в “Рух Милосердя” і дізнатися, яка на даний момент реальна потрібна допомога. Якщо людина перебуває в Німеччині, то в нас уже давно є групи, спільноти в соціальних мережах, де ми активно інформуємо про всі події, про різні акції і про те, де можна взяти участь як волонтер. Наприклад, у групі нашого міста ми активно висвітлюємо нашу діяльність. Тож кожен охочий може до нас долучитися!

7. Побажання читачам.

– Я б хотіла ще раз наголосити, що діти, молодь – це наше майбутнє, майбутнє України. Вони житимуть і відбудовуватимуть нашу країну, тому їм потрібна увага, психологічна атмосфера та колосальна підтримка! Нещодавно на одному з форумів із роботи з молоддю прозвучала чудова фраза: “Прийняти, зрозуміти і знайти рішення!”. Для мене ці слова є важливим орієнтиром. Спожіваюсь, когось вони теж надихнуть.